Шестеро людей, які пережили Голокост, щороку обираються для того, щоб запалити смолоскипи під час церемонії відкриття Дня пам'яті жертв Голокосту (Йом ха-Шоа) на згадку про 6 мільйонів євреїв, убитих під час Голокосту. Нещодавно були оголошені смолоскипи Йом ха-Шоа 2022, і з їхніми життєвими історіями ви можете ознайомитися, перейшовши за посиланням
Їхні спогади та досвід із воєнного часу того періоду відображає центральну тему Дня пам'яті жертв Голокосту 2022 року, а саме – «Трансфер на вірну смерть: депортація євреїв під час Голокосту». Головна меморіальна церемонія Йом ха-Шоа відбудеться в Яд ва-Шем у середу ввечері, 27 квітня, о 20:00 за ізраїльським часом (13:00 за східним поясним часом). Пряма трансляція процесу відкриття буде доступна на сторінці Yad Vashem: World Holocaust Center, Jerusalem у Facebook, під час якої будуть показані короткі біографічні відеоролики, що розповідають про військовий досвід та життєву історію кожного обраного, включаючи спогади тих, хто вижив.
** На жаль, 6 днів тому помер другий смолоскип церемонії відкриття Йом ха-Шоа 2022 року Шмуель Блюменфельд. Його син Ар'є запалить смолоскип від його імені.

У рамках Тижня Пам'яті Жертв Голокосту у кишинівському Гілелі пройшов закритий показ фільму "ТоляNicu" студії BessarabKino. Цей фільм є черговою частиною всесвіту "Між Прутом та Дністром". У цій частині картини представлена ​​Молдавія 1941 року. Якийсь червоноармієць Толя веде полоненого румунського солдата до найближчої комендатури, ще не знаючи, що Молдова вже окупована німецько-румунськими військами. Чудовий фільм, чесний та продуманий до дрібниць режисером Яаковим Грибіненком. Він став не лише пам'яткою історичних подій, а й символом віри у свої сили, адже Яаков сам без спонсорів реалізував свою мрію. Після перегляду у кожного з бажаючих була можливість задати питання, що його цікавило, і особисто поговорити з режисером про деталі фільму. Цей показ довів нам, що тепер наш час творити історію та не давати людям забути про те, що було і завдяки кому ми живі.

27 січня, у Всесвітній день пам'яті жертв Голокосту, у місті Бендери на єврейському цвинтарі відбулося урочисте відкриття меморіального комплексу, на якому увічнена пам'ять про євреїв – жителів міста, знищених окупантами та тих, хто звільняв Бендери, хто загинув на фронті. Меморіал на Єврейському цвинтарі є стіною пам'яті, на якій зображено панораму подій, пов'язаних з розстрілом євреїв і боями, що проходили біля підніжжя Бендерської фортеці. Поруч із пам'ятником розташовано 14 плит з іменами загиблих. На меморіальних табличках понад 200 прізвищ. Пам'ять загиблих у роки німецько-румунської окупації, тисячу з яких убили на місці нинішнього Єврейського цвинтаря у Бендерах, вшанували Хвилина мовчання. Після поминальної молитви, яку прочитав рабин Єврейської громади Рав Шимшон та покладання квітів, учасники церемонії, серед яких були й студенти кишинівської гілелі, вирушили до пам'ятної дошки у рові біля Бендерської Фортеці, на місці масових вбивств євреїв. Щороку ми вшановуємо пам'ять загиблих і намагаємося щосили щоб це ніколи не повторилося.

27 січня – Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту. У цей день на всій земній кулі люди пригадують тих, хто став жертвами нацистського геноциду. Шість мільйонів європейських євреїв було вбито в незліченних гетто, ярах та таборах смерті. Одне з таких страшних місць – урочище Дробицький яр у Харкові. Протягом усього року, завдяки ініціативі та підтримці Благодійного фонду Remember Us та за організаційною участю харківського Гілеля учні харківських шкіл та студенти вишів приїжджають у Дробицький яр, щоб вшанувати пам'ять полеглих та дізнатися про Голокост на місці головного символу трагедії. Те, що саме цього дня Меморіальний комплекс Дробицький яр відвідали студенти Харківської інженерно-економічної академії та Харківського університету внутрішніх справ – дуже важливе та символічне. Адже вже в найближчому майбутньому, зокрема, від цих юних хлопців і дівчат залежатиме чи зможуть ті страшні події повторитися чи злочинна ненависть назавжди залишиться в минулому. Ми пам'ятаємо! We remember!

6 мільйонів… Їм присвячено безліч віршів, пісень, фільмів та книг. 6 мільйонів душ, яких було несправедливо знищено.
Відповідно до теорії професора та почесного президента Гілеля Авраама Інфельда, однією з 5 ніжок столу, на яких тримається самоідентифікація єврейського народу, є пам'ять, особиста та колективна. Такі трагедії вже вшиті у нашу колективну пам'ять, і наше завдання на сьогоднішній день – не забувати жахи Голокосту. У Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту ми зібралися у київському Гілелі, щоб запалити жалобні свічки та поговорити про геноцид. Зробити це вирішили за допомогою перегляду двох полярних фільмів – “Піаніст” Романа Поланскі та “Кролик Джоджо” Тайки Вайтиті. Два абсолютно різні підходи та погляди на події допомогли учасникам поставити собі нові питання щодо трагедії та підійти до пошуку відповідей з незвичного боку.
Досі не відомі імена всіх жертв, але вшанувати їхню пам'ять можна за допомогою регулярної акції #WeRemember, яка проводиться нашими партнерами ЄАЕК, у якій студенти Гілеля беруть участь щороку.
Вони живі, доки ми їх пам'ятаємо.

27 січня – день, який має особливе значення для кожної людини. Це міжнародний День Пам'яті Жертв Голокосту. Цього дня традиційно ми збираємося, щоби вшанувати пам'ять тих, хто не пережив ті страшні роки, і нагадати собі та всьому світу, що таке не можна допустити знову! Молодь львівського «Гілеля» щороку приєднується до програми меморіальних заходів, присвячених Дню. На цей раз ми готувалися з демонстрацією нашого фільму «Людство на межі життя», присвяченого людям, які рятували євреїв під час окупації у західному регіоні України. А також ми приєдналися до ініціативи нідерландського Theater Na de Dam (Амстердам) та організації «Пост-Беллум-Україна» у документальному перформансі «Акт пам'яті».
На жаль, наші плани змінив черговий локдаун. Перед нами стояв вибір – скасовувати показ та перформанс чи проекспериментувати та провести показ у Zoomі? Ми вирішили ризикнути та перенесли наші заходи в онлайн формат. Це навіть дало нам перевагу, що до показу змогли приєднатися люди з інших країн та міст.
Ми показали кілька серій нашого фільму і поговорили про питання особистого вибору в кризовій ситуації, змогли втілити нашу постановку, скориставшись технічними можливостями, і навіть посилили те послання, яке хотіли донести до глядачів. Використавши старі сімейні фотографії та «вмонтували» себе в них, автори ділилися історіями своїх сімей через об'єкти та символи, використовували музику та пластику тіла, задіяли методику спонтанного живопису. Судячи з відгуків глядачів, мети було досягнуто навіть більше, ніж ми очікували! Це був справжній Акт Пам'яті. Ми всі повинні пам'ятати: «Ми всі люди, і ми всі маємо право на життя!», як сказав один із Праведників Світу та герой нашого фільму Тадей Млодницький.

Щороку до Міжнародного дня пам'яті жертв Голокосту Євро-Азійський Єврейський Конгрес приєднується до акції Всесвітнього Єврейського Конгресу #WeRemember та традиційно запрошує студентів Hillel CASE взяти в ній участь. Протягом кількох днів наші студенти роблять тисячі фотографій, розміщують їх на сайтах та соціальних мережах, щоб нагадати всьому світу про трагедію Голокосту.

«Сьогодні, як і в усі інші дні, ми пам'ятаємо про жахливу катастрофу, що спіткала єврейський народ у роки Другої світової війни і про непоправну втрату шести мільйонів наших братів і сестер, нашої родини, яка загинула в жахах Голокосту. Ми пам'ятаємо та передаємо цю пам'ять далі!»

Однією з найважливіших і найтрепетніших дат для нас залишається 27 січня — Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту. До пам'ятного дня для студентів одеського Гілеля та всіх бажаючих було організовано зустріч із колишнім в'язнем гетто, людиною, яка пережила окупацію Одеси — Віктором Сабулісом першим директором музею Голокосту, у приміщенні якого й пройшов захід.
Віктор Францович розповідав нам історію свого життя, дитячі спогади, які, на жаль, ніяк не можна назвати радісними та безтурботними, адже його дитинство пройшло у Слобідському гетто, з якого вони дивом змогли втекти та зробити підроблені документи. Віктор Францович багато говорив про те, як вони маскувались, щоб їх не видавали зовнішні ознаки єврейства, ділився не лише своїми історіями, а й розповідями батьків (мама була єврейкою, тато — литовцем) та старшого брата. Дуже вразило присутніх спогад про ясне небо у День визволення Одеси, коли сонце світило яскраво, а гуркіт бомбардувань нарешті стих…
Для учасників зустрічі було проведено екскурсію самим музеєм Голокосту, у розвиток якого Віктор Францович зробив великий свій внесок. Примітно, що перші експонати збиралися крупинками, виготовлялися руками ентузіастів.
Страшні події минулого не повинні бути забуті. Наш обов'язок — зберігати та вшановувати пам'ять про ці сторінки історії та передавати їх наступним поколінням. Окремо дякуємо нашій активістці Владиславі Машковській за підготовку та модерацію зустрічі, а також директору музею Хоколосту Павлу Козленку.

Что для нас память? В истории человечества были далеко не только яркие, положительные моменты. Было много страшных и жутких вещей. И каждый человек рано или поздно задаётся вопросом "надо ли это помнить?", или же "а если всё это происходило не со мной?". Для кого-то "помнить" – это молча переживать ситуацию, вспоминать события. Для кого-то – говорить об этом, доносить историю до подрастающих поколений, обсуждать возможные причины и последствия, проводить уроки, посвященные Холокосту в разных учебных заведениях.
Студенты симферопольского Гилеля приняли участие в траурном митинге, посвященном Дню памяти расстрела крымчаков и евреев в годы Второй мировой войны. Но перед этим днём, после встречи шаббата, у нас состоялся разговор. Мы поговорили о равнодушии и активном участии в судьбах других людей. Высказать мысли, что движет людьми, которые остаются в стороне от того, что происходит рядом. И что движет теми, кто под страхом смерти готов броситься на помощь ближним. У многих ребят в голове возникали новые и новые вопросы, и у них была прекрасная возможность задать их здесь же и обсудить. Важно, что гилелевцы понимают, как можно помнить то, что случилось не с нами. Мы не боимся говорить об этом и задавать вопросы.

Как говорить с молодежью о Холокосте? Как работать с исторической памятью, чтобы она не превращалась в абстракцию? Как рассказывать о трагедии, чтобы в скорби ощущались нотки оптимизма и надежды? Ответы на эти вопросы в известной степени дает проект львовского «Гилеля» «Человечность на грани жизни».
В 2021 году львовский «Гилель» посвятил этой теме образовательно-творческий проект «Человечность на грани жизни». При глобальной поддержке The Dutch Jewish Humanitarian Fund, других организаций и отдельных энтузиастов, в его рамках была создана серия короткометражных художественных картин, снятых на основе реальных историй о помощи евреям и их спасении в западном регионе Украины во время нацистской оккупации. 21 ноября состоялась онлайн-презентация проекта в Музее тоталитарных режимов «Территория Террора».
Что побуждает человека в стрессовой и совершенно непредсказуемой ситуации сделать нравственный выбор? Почему он или она, рискуя благополучием и даже жизнью не только своей, но и своей семьи, все же оказывает спасительную помощь малознакомым или совсем незнакомым людям? Почему бывает и наоборот, когда в помощи отказывают ближайшие родственники? Можно ли осуждать тех, для кого выбор становится вопросом жизни и смерти?
Творческий подход к сложной теме – лучший способ работы с молодежью. Юношам и девушкам интересно участвовать в съемке настоящего, пусть и частично любительского фильма, превратиться в другого человека, в конце концов почувствовать себя маленькой звездой экрана. Таким образом, проект «Человечность на грани жизни» позволяет объединить психологический, исторический и актерский опыт. А еще – приобщиться к очень важному делу сохранения исторической памяти.
Все участники съемочного процесса – режиссер, оператор, звукорежиссер, монтажер, актеры – представляли молодое поколение. Исполнителями выступили как участники «Гилеля», так и ребята, не являющиеся членами организации, которые захотели поучаствовать в нашем проекте. Основой для сценариев лент стали рассказы спасенных. Но в этот раз оказалось, что акценты нужно несколько сместить. Главными героями цикла стали не те, кого спасали, а спасавшие.
Именно об этом мы говорили на встрече-презентации, которую изначально планировали на территории музея, но, в связи с карантинными ограничениями, были вынуждены провести онлайн. Мы поделились своим опытом идеи и реализации нашего проекта, и уже на онлайн встрече сразу же получили реакцию и предложение продемонстрировать этот фильм в Германии. Так что презентация проекта прошла успешно!